Життя перших християн

Маючи намір описувати життя перших християн, ми, по-перше, зупинимося на тих з

них, хто чув вчення від самих апостолів і знаходився під їх керівництвом в

Єрусалимській Церкві, яку Ісус Христос власними руками заклав на камені віру і

за прикладом синагоги, яка була не лише зразком, але і матеріалом подальших

церков в різних країнах.

Тут християнам приписуються: учення, молитва, причащання Святих Таїн,

однодумність, товариськість, повага до людей, слава і любов з боку народу.

Церква Єрусалимська складалася з чоловіків і жінок різного віку і звання і в

короткий час стала дуже багаточисельною. Відомо, що 3000 душ навернулося при

першій проповіді апостола Петра і 5000 — при другій; не раз згадується, що число

віруючих зростало день за днем; а св. Яків засвідчує, що таких було декілька

десятків тисяч (Діян. 21:20).

Велика частина з них вела шлюбне життя, і жили вони окремо один від одного, бо

представляються заломлюючими по домах хліб (Деян. 2:46), тобто благословляючими

і розділяючими між собою Святе Причастя. При всім тім жили вони на загальному

утриманні, обертаючи все своє майно в гроші, які апостоли, а згодом сім

дияконів, роздавали кожному, дивлячись по його потребах, з такою розсудливістю,

що між ними зовсім не було бідних.

Головною причиною спільності між Єрусалимськими християнами була любов, що

робила їх братами і сестрами і що сполучала всіх в єдине сімейство, де всі діти

користуються одними благами під наглядом батька, який, чуючи до всіх рівну

любов, не допускає, щоб вони терпіли нужду. Вони завжди мали перед очима

заповідь про взаємну любов, яку Ісус Христос вселяв їм стільки раз, особливо в

навечер'ї Свого страждання, коли Він навіть визначив, що по цій-то любові можна

буде розпізнавати Його учнів (Іоан. 13:35).

Учні прагнули виконати заповідь Спасителя про зречення від всякої власності не

лише в смиренні серця, але і насправді, слідуючи раді: “Якщо хочеш бути

досконалим, піди, продай маєток твій і роздай убогим; і матимеш скарб на

небесах” (Маті. 19:21). Бо набагато легше не прив'язуватися до того, від чого ми

рішуче вже відмовилися, ніж до того, чим ще володіємо.

Таким чином, в першій Єрусалимській Церкві ми бачимо надзвичайний приклад,

гідний наслідування, і засіб наернення до Христа всіх невірних. Мабуть, що кожен

з християн Єрусалимських займався яким-небудь рукоділлям за прикладом Ісуса

Христа і апостолів, бо крім того, що це служило надійним засобом для поповнення

витрат, це давало всім хороший приклад працьовитості.

Сказано, що віруючі перебували в ученні апостолів, тобто постійно займалися

наукою спасіння, то слухаючи апостолів, які розмовляли з ними всенародно і

наодинці і повідомляли все чуте ними від Господа, або читаючи Св. Писання і

пояснюючи в нім одні місця іншими. Сказано, що вони перебували в молитві і щодня

ходили в храм для зборів в притворі Соломоновому і для одностайного там моління.

Приклад свв. Петра і Іоана, що йшли в храм на молитву в 9-ій годині (Діян. 3:1),

спонукає думати, що вони тоді дотримували ті ж часи молитов, які Церква дотримує

донині. Взагалі зовні вони жили подібно до іудеїв, виконуючи всі обряди, закони

і приносячи навіть жертви (Діян. 21:26), що продовжувалося ними до падіння

храму, і це й на мові отців означало “з честю похоронити синагогу.” Після

молитви, Писання відзначає заломлення хліба, під яким тут розуміється

Євхаристія. Таїнство це здійснювалося не в храмі, де християни серед іудеїв не

мали свободи, а в приватних будинках, у присутності одних вірних, і

завершувалося, подібно до жертв світу, бенкетом, який довгий час зберігався між

християнами під ім'ям агапи, що означає любов.

Сказано, що вони приймали їжу з веселістю в простоті серця. Достовірно, всі

віруючі у той час були справжні діти по своєму упокорюванню, невинності і

безкорисливості. Залишаючи блага і мирські надії, вони віддаляли від себе

причину життєвих турбот і печалей і займалися, єдино, чеканням Царства Христова,

яке почитали вельми близьким.

Вчення і хрещення

Якщо хто-небудь висловлював бажання стати християнином, то представляли його

єпископові або пресвітерові, який в той же час випробовував, чи достеменне

бажання його, твердо і щиро; бо вельми боялися поганити святиню, ввіряючи її

негідним, і щоб не обтяжити Церкву людьми слабодухими і легковажними, здатними

знеславити її своїми відпаданням при першому ж гонінні. Відтак допитувалися до

причин звернення, про стан, чи вільний він або невільник або відпущенник, про

його вдачу і колишній спосіб життя. Ті, хто займався яким-небудь ганебним

ремеслом або придбав який-небудь поганий навик, не був прийнятий, то хіба лише

після досконалого зречення від цього (Бл. Августин, “Про Нагірну проповідь

Господню”).

Таким чином відкидали розпусних жінок, лихварів, акторів, гладіаторів, народних

танцюристів і співців — словом, всіх тих, хто служив при видовищах і був до них

пристрасний. Обманщики, ворожки, віщуни, що вживають чарівні змови для лікування

або запобігання різних зол і що промишляли іншим яким-небудь забобонним

ремеслом, не раніше приймалися були в число віруючих, як після залишення ними

дурного способу життя і після деякого їх в тому випробуванні. При всій ревності

до навернення душ, християни були вельми суворі до тих, хто бажав до них

приєднатися.