ПОВЕРНУВ РОЗП'ЯТТЯ НА МІСЦЕ - І НЕЩАСТЯ СКІНЧИЛИСЯ

ЗА НИЩЕННЯ ЦEPKOB КОЛИШНІЙ АТЕЇСТ РОЗПЛАТИВСЯ 
СМЕРТЮ РІДНИХ.

Михайло приїхав на Прикарпаття після закінчення технікуму і почав трудитися на одному з місцевих лісокомбінатів. Сам же був родом, як кажуть галичани, з Великої України — однієї зі східних областей. Ріс круглим сиротою, виховувався у дитбудинку та інтернати Невдовзі, ще зовсім молодим, одружився з дівчиною Галею. Зрозуміло, шлюб у церкві не брали, а тільки розписалися в клубі. Через рік Галя народила йому первістка. Тесть і теща наполягали, аби охрестили немовля (не конче в церкві, можна і вдома, аби ніхто не бачив), але Михайло не дозволив. Ще й назвав дружининих батьків темнотою...

На виробництві трудився сумлінно тож незабаром став майстром.  Як комсомольця-активіста викликали його в партком і запропонували вступити в компартию. Але спершу потрібно було випробування.

Наступного дня Михайлові належало виїхати в одне із сіл рай­ону і взяти участь у знищенні кам­'яного хреста, який височів на узбіччі центральної вулиці. Повернувся він додому зажуреним. Галя подала на стіл вечерю, але до їжі чоловік так і не доторкнувся. З го­лови не йшло оте "відповідальне" доручення. А втім, від жінки нічого не приховаєш. Одразу помітила і почала випитувати у чоловіка, що трапилося. Коли розповів, розплакалася: "Не їдь, Михайлику, у те село! Хіба ти отого хреста ставив, що мусиш його знищити?!" Та він не дав їй закінчити: "Не верзи дур­ниць! Ти ж розумієш, що зі мною буде?! Та мене в партію не прий­муть!" Дружинині аргументи, що можна і без партії прожити, чоло­віка роздратували ще більше.

Коли стемніло, екіпаж у повно­му складі виїхав на завдання. Не доїжджаючи до населеного пунк­ту якусь сотню метрів, зупинили­ся, вимкнули фари. Згодом під'їхала й загальмувала позаду них вантажівка. За кілька хвилин підійшло троє, очевидно, місцевих жителів, і почали тихенько роз­мовляти з райкомівцем.

Вирішили чекати півночі. Това­риш давав останні настанови. Михайлові належало, коли автівка порівняється з хрестом, швид­ко вискочити з машини і накинути на розп'яття петлю линви, яку йому подадуть з кузова. До ма­шини трос чіплятиме сусід по си­дінню Петро. Решта "інквізиторів" мали піти вперед на "розвідку".

Рівно опівночі "товариш" мовив: "Пора!", і звелів Михайлові вийти з авто. Не вмикаючи фар, "Москвич'' рушив з місця. Так само повільно і без світла їхала за ним вантажівка. Перед хрестом обидві машини зупинилися. Михайло, як і було домовлено, підбіг до вантажівки, хтось подав йому з кузова тонку, але міцну ста-леву линву. Перескочивши канаву, він накинув линву на хрест.

Але трапилося непередбачуване: машина рушила, а хрест залишився на місці. Хтось у кузові затарабанив кулаками об верх каб­іни. Водієві пояснили, що й до чого, і він увімкнув передачу зад­нього ходу.

Як з'ясувалося, петля линви не затягнулася. Крім того, ще й роз­в'язалася, тож треба було в'яза­ти її заново. І тут у найближчій хаті загорілося світло, а через хвиль­ку блимнула лампочка і надворі - освітилося все навколо. Всіх було видно, як на долоні.

Знову накинули петлю на хрест й причепили до машини. Михай­ло з Петром залізли в кузов...

За селом повернули праворуч, проїхали польовою дорогою аж до річки й скотили хреста з берега у глибоку водяну вирву...

                                                                         продовження у наступній статті.