Братство святої великомучениці Варвари

Хрест знайшли у болоті.

Давно вже минув час «державного атеізму». Церковна діяльність дозволена, немає гонінь, арештів за проповідь «опіуму для народу». Відбудовуються церкви, створюються нові громади. Здається, мир та Божа благодать. Аж раптом 15 квітня 2009 року в с. Вільшанка Чуднівського району Житомирської області знаходять Хрест у болоті. Можливо цьому хресту десятки років, може це голос страшної атеїстичної давнини? Тож ні, як би-ж це так було.

Село Вільшанка – одне із мальовничих сіл нашого Полісся. У ньому проживає близько двох тисяч чоловік. В селі ніколи не було церкви, тому віруючими опікувався священик із сусіднього села Волосівки монах Герасим, який належить до Української Православної Церкви Московського Патріархату. Та за словами жителів  Вільшанки, до своїх обов’язків він ставився недобросовісно, часто був відсутній без поважної причини. Тоді віруючи звернулися до  Чуднівського  благочинного з Української Православної Церкви Київського Патріархату отця Андрія Артемчука з проханням призначити їм священика для проведення постійних богослужінь. Тоді за указом Архієпископа Житомирського і Овруцького Ізяслава було призначено молодого священика Володимира Стецюка.

Здається все, як не може бути: людям не сподобався один священик, вони попросили собі іншого. Церкви в селі немає, то ж ні про які конфліктні ситуації і мови не може бути. В решті решт, в селі може існувати дві церкви, це навіть краще. Але людські амбіції у деяких людей – замість смиреномудрості.

12 квітня у день Вербної Неділі громада віруючих на чолі з отцем Володимиром зібралась на відведеному сільським головою с. Вільшанки місці для проведення богослужіння. Але сталося не так, як гадалося. Священик УПЦ московського патріархату монах о. Герасим із прибічниками брутально завадили звершенню священнодійства. З криками, окроплюючи людей водою, наносячи їм удари вербою, хрестом він почав розштовхувати людей, серед яких було чимало бабусь похилого віку. Свято затьмарилось нездоровим протистоянням. Віруючи Київського Патріархату не бажаючи розпалювати конфлікт, перейшли на інше місце.

14 квітня на місці майбутньої церкви громада Київського Патріархату вирішила встановити великий дубовий хрест. На цю урочисту подію був запрошений архієпископ Житомирський і Овруцький Ізяслав. Радості прихожан не було меж. Ніхто вже їх не гонитиме. Тут, біля хреста, вони молитимуться щонеділі, благаючи Господа Бога про примирення та об’єднання  Церкви Христової, про жаданий спокій. За всім, що відбувалося, спостерігав о. Герасим. Віруючі розійшлися, тішачи себе мріями про майбутню церкву-красуню. А вранці хреста вже не було. На його місці було знайдено рушник, привалений камінням, а сам хрест знайшли у болоті.

Страшно робиться за наше майбуття. Думаєте, таке святотатство зробили алкоголіки, чи бомжі, чи, може, сатаністи? Навряд чи. Скоріш за все хрест було попрано активними і свідомими віруючими.  Але ж цей хрест – прообраз голгофського хреста, на якому був розп’ятий Господь. То у кого ж вірять ті, хто кидав його у болото? Залишимо ці питання на совісті вандалів, по-іншому їх назвати неможливо. Але хочеться нагадати, що за будь-яке святотацтво Господь карає весь рід. Життєвий приклад ви зможете прочитати у статті «Повернув розп’яття на місце – і нещастя скінчилися» у розділі «Статті» на нашому сайті.

На жаль, такі випадки з’являються в різних куточках нашої Батьківщини. Прикарпаття, Волинь, Полісся. Який регіон наступний? Доки це триватиме? Можливо, ми і живемо на нашій знедоленій Україні так, як заслуговуємо на те своїм жорстоксердям, маловірством та вандалізмом, від якого все більше і більше віє холодом, цинізмом та жорстокістю.